vityska: (Default)

Польща 90-х - зі зламами економіки і людських доль, зі змінами, що видаються катаклізмами, в період переродження, відмивання від пост-совітщини, на шляху до Польщі сучасної - через історії "маленьких" поляків вимальовується у збірнику репортера Маріуша Щигела. Вони, ці маленькі поляки, наївні і смішні оповіді яких допомагають зрозуміти глобальні культурні і соціальні зміни, - насправді найкращі оповідачі, найдостовірніші свідки.
Маріуш Щигел порушує теми дуже різні: від люстрації по-польськи і масового безробіття, неможливості налаштуватися на хвилі Свободи, що так несподівано впала на голову, до глобальних прагнень поляків, змін в побути чи мові і навіть польського онанізму. Я читала і думала: А як би виглядала така книга про Україну 90-х? Кримінальна хроніка це була б, розвінчування підкилимних політичних інтриг?І чи зміни, що стосувалися простих українців,всерйоз хвилювали цікавили і хвилювали українську журналістику 90-х? І чи є у нас репортер, який свого часу вихоплював, фіксував цю картинку?
А ще думала про те, що коли закінчиться все те, що зараз триває, на нас теж чекає епоха змін і переосмислень. Може, навіть глибших і болісніших, ніж у 90-ті.Тому, певно, читати цю книгу Маріуша Щигела варто саме зараз. Щоб усвідомити, що буде непросто.
vityska: (Default)

Якщо ви любите ваніль - в каві, в літературі чи в житті - то вам не за адресою. Ця книжка Лариси Денисенко пікантна, пряна і смачна, та аж ніяк не "ванільна". Тут є дивна любов, симпатичні фріки, щасливі і нещасні люди. За ними цікаво спостерігати, слухати/читати/ їхні розмови і думки - так, наче зазираєш у замкову шпаринку або мимоволі слухаєш бесіду випадкових попутників у плацкартному вагоні чи телефонну розмову з сусідньої туалетної кабінки. Цим історіям дивуєшся, захоплюєшся ними чи на них підсідаєш. Але романтично закотити очі і сказати "ех, мені б так!" - не хочеться. Надто дивна і різна ця любов, що по-новому іесподівано поєдгує персонажів: м'якого і відданого композитора Леся, невгамовну шаленицю Алісу, сивуватого богемного режисера Олега, нервового і чуттєвого актора, котрий готує роль Овода.
Ця книга пронизана не лише запахами кави й кориці. Вона демонструє неабияку, мені чомусь навіть здається, що небачену раніще толерантність - до героїв, до їхніх непростих життєвих колізій, до дивних комбінацій, в які вони потрапляють. І це особливий плюсик до книги.Як і те, що читається вона дуже легко і швидко.
vityska: (Default)

Щойно завершила читання книжки, назву якої ніяк не могла запам'ятати, бо цифри ніяк не вкладалися в голові:) Тому кодова назва була JFK, хоча самого JFK в ній було не надто багато.
Книжка про вбивство Кеннеді, де одним з центральних перонажів виступає не він, а його вбивця, Лі Освальд. Книжка про подорожі в часі вчителя англійської літератури з 2011-го в 50-60-ті. Про знаменитий "ефект метелика". І про неймовірну, щиру, пронизливу любов (бо як же без неї?).
Щодо мандрівок у часі, в Кінга є дуже цікаві теорії. Наприклад, про те, що минуле вперто захищає себе і не хоче мінятися. І чим більше ти намагатимешся на нього вплинути, тим більше воно опиратиметься. Може навіть покалічити тебе і вбити, а шо ж. А ще - що минуле (як і теперішнє, зрештою) прагне до гармонії - в іменах, подіях, ситуаціях. Кінг дуже несподівано, але цікаво моделює ситуацію "що було б, якби Кеннеді вижив" і приводить до думки, що втручатися в минуле не варто.
А ще він перекогнливо пише про любов - таку, знаєте, справжню, щиру, про єднання споріднених душ. І я йому дуже вдячна за це, бо це те, у що мені дуже хочеться вірити:)
І на завершення - цитатка, така досить проста, але мене зачепила.
"Дім - це і погляд на місяць, що піднімається над спячою рівниною, і жінка, яку ти можеш покликати до вікна, щоб разом помилуватися ним. Діи там, де ти танцюєш з іншими, а танець - це життя".